ВІДНОВЛЕННЯ ПАПІЛЯРНОГО ВІЗЕРУНКУ КИСТЕЙ РУК МУМІФІКОВАНОГО ТРУПА ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ДАКТИЛОСКОПІЮВАННЯ ТА ІДЕНТИФІКАЦІЇ

Анотація

Ідентифікація особи за папілярними візерунками є одним із ключових методів у судово-медичній та криміналістичній практиці завдяки унікальності й стабільності папілярних візерунків, які не змінюються протягом життя під впливом зовнішніх факторів. Однак після смерті, особливо при тривалому впливі зовнішнього середовища, м’які тканини зазнають гнильних змін, муміфікації чи інших посмертних трансформацій, що значно ускладнює або унеможливлює процедуру дактилоскопічної ідентифікації. У статті здійснено аналіз сучасних методів відновлення папілярних візерунків на пальцях рук гнилісно змінених і муміфікованих трупів, зокрема хімічних, механічних і цифрових технологій.

Мета роботи. Описати результати експериментального застосування авторських методів та запропонувати перспективи вдосконалення існуючих технологій для підвищення ефективності дактилоскопії та ідентифікації особи.

Матеріали та методи. В ході проведення судово-медичної експертизи трупа в стані пізніх трупних змін у вигляді муміфікації та скелетування обидві кисті трупа були відсічені на рівні променево-зап’ясткових суглобів. Після цього 2-й та 4-й палець лівої кисті були відсічені на рівні міжфалангових суглобів. 2-й палець лівої кисті поміщений у розчин Ратневського №2; 4-й палець лівої кисті поміщений у розчин MF24. Після перебування пальців у відповідних розчинах вони були вилучені, досліджені під тринокулярним стереомікроскопом «RF4-6565pro» та проведено отримання відбитків пальців класичним методом.

Результати. Встановлено, що після 5-ти денного перебування в розчині Ратневського №2 муміфікований 2-й палець лівої кисті відновив свій об’єм, більшість складок розправилися, епідерміс повністю відшарувався, дерма набула блідо-жовтого кольору. Для розправлення решти складок – палець був наколотий 50%-вим водним розчином гліцерину за методом Свенсона і Венделя. При стереомікроскопічному дослідженні – папілярний візерунок слабко  вирізняється за рахунок сплощення його гребенів та борозен. При цьому, отриманий відбиток має слабку чіткість, низьку контрастність, частково відсутній чіткий контакт в декількох ділянках. Після 12-ти годинного перебування в розчині MF24 муміфікований 4-й палець лівої кисті значно відновив свій об’єм, м’які тканини відновили природну еластичність та пружність, епідерміс повністю відшарувався, дерма набула блідо-коричневого кольору, залишкові складки легко розправляються. Отриманий відбиток виглядає структурованим із чітко видимими деталями, взаєморозташування деталей будови узору збережене по всій площі відбитку. Розроблено алгоритм відновлення муміфікованих пальців кистей рук для подальшої дактилоскопії та порівняльного дослідження. При порівнянні результатів перебування відсічених першого, другого та четвертого пальців лівої кисті у вище описаних розчинах, мильний розчин показав себе як непідходящий в умовах необхідності оперативної ідентифікації тіл військовослужбовців у зв’язку з необхідним тривалим часом експозиції. В свою чергу, перебування в розчині Ратневського №2 муміфікованого відсіченого другого пальця лівої кисті значно скоротило необхідний час експозиції в порівнянні з мильним розчином, однак не забезпечило оперативного відновлення папілярного візерунку. Розчин MF24 дозволяє скоротити необхідний час відновлення узору до 12 годин, що значно пришвидшує процес ідентифікації. Відбиток відновленого четвертого пальця лівої кисті є більш якісним завдяки чіткішому зображенню папілярного візерунку, його контрастності та повноті.

Висновки. Описані методи відновлення папілярних візерунків за допомогою розчину Ратневського №2 та розчину MF24 є загальнодоступними, оскільки не потребують для виконання дороговартісних хімічних сполук та спеціального технічного забезпечення. Це робить їх економними та можливими для застосування у всіх обласних бюро судово-медичної експертизи незалежно від матеріально-технічного забезпечення.